Мій маленький хлопчику, Іванчику!
Я твою розбита серцем матуся. Не можу заспокоїтися і не можу пробачити собі за те, що сталося.
Ти навіть уявити не можеш, як ми раділи тобі!
Ми вже купили дитячий одяг. Ліжечко. Готували кімнату твою…І тоді на тому УЗД обстеженні сказали, що ти хворий. Дуже хворий. І що напевно ніколи не будеш мати нормальне життя.
Сказали, що буде краще і Тобі і нам, якщо ти не народишся.
“Напевно”… Я так жалію, що не дали Тобі шанс! Вже ніколи не дізнаємося правду. Можливо, було би все добре, лікарі так часто помиляються!
Але ми злякалися. В такі моменти людина думає, що нічого іншого не може зробити, тільки те, що рекомендує лікар…
Знаєш, бачу інколи сім’ї на вулиці з хворими дітьми. Часто вони настільки милі – а моє серце розривається.
Нема такого дня, щоб я не думала про Тебе.
Що сталося з Тобою? Куди поклали твоє маленьке тіло? Я повинна була народити тебе, адже ти вже був великий. Ти не хотів іти, не хотів померти, так важко відпускало Тебе моє тіло, не тільки моя душа!
Не можу витерпіти думки, що викинули тебе, як “медичні відходи”. Але ти ж не був відходом, а моєю дитиною! Моєю дитинкою! А тепер ти навіть могилу не маєш…
Нестерпно болить. Таке, ніби в середині мене величезна темна пустота.
Не знаю, чи пройде цей біль коли-небудь.
Пробач мені, будь ласка!
Твоя мама
Рік встрати: 2021
Ім’я дитини: Іванко